Великолучківська

загальноосвітня школа I-III ступенів

Авторизація

Теги

    

Зараз на сайті

На сайті 26 гостей та відсутні користувачі

Історія школи

( 11 Голоси (ів) ) 

 Перші документальні дані про школу у Великих Лучках стосуються ХVII століття. Зокрема, добре відомо, що Михайло Поп (Лучкай)  - автор Слов’яно-руської граматики, був учнем приходської школи у Лучках. Дід Августина Волошина –  президента Карпатської України - Іван Волошин також був вихідцем із нашого села і здобував початкову освіту у лучанській школі.

 На сьогодні у селі добре відомі місця, де розміщувалися школи початку ХХ століття: по вулиці Лісній - Ганджійова школа (залишився лише фундамент будівлі); Аломська школа (на частині території у 80-ті роки була збудована контора правління колгоспу,  частина старої будівлі використовувалась як швейний цех  колгоспу, а сьогодні, на жаль, руйнується); по вулиці Мукачівській – Ловговичанська школа (сьогодні там  Школа мистецтв).

 У 30-х роках ХХ ст. у В.Лучках була відкрита Горожанська школа, яка діяла до 1945 року.

 У 1945-46 роках у селі було організовано середню школу радянського зразка. Першим її директором був Пуйо Михайло Іванович. Більшість вчителів цього періоду були випускниками радянських вузів, які приїхали на Закарпаття за розподілом.

 З 50-х років у селі діяла ще й вечірня школа, де мали змогу здобувати середню освіту ті, хто вже мав професійну освіту і працював за спеціальністю – середній медичний персонал сільської лікарні, колгоспні бригадири, трактористи, доярки та інші трудівники.

 У кінці 50-х-на поч.60-х років було збудовано за типовим проектом нову школу (теперішній старий корпус). У цей час більшість вчителів, які працювали, уже були вихідцями із нашого села. Напроти школи було закладено парк, де й дотепер ростуть рідкісні дерева і кущі, дбайливо посаджені учнями та вчителями.

 Однак аж до 1983 року, коли було збудовано типову будівлю теперішньої школи, учні навчалися у різних корпусах: всі 1-3 «А» класи – у Ганджійовій школі, «Б» класи – в Аломській, «В» класи – на Ловговиці, усі 5-і класи завжди вчилися лише в Ловговичанській школі,  4-і і 6-і – в другу зміну в Аломській,  7-10 – у новій (теперішній старий корпус). Їдальня працювала лише в «новій» школі, в Аломській знаходився шкільний буфет. Тут же як спортивний зал використовувалася стара окрема будівля.   Учителям доводилося за час перерви переходити  з корпусу в корпус відповідно до розкладу занять, а учням 4-10 класів з усіх корпусів бігти в спортзал на уроки фізкультури.

 Звичайно, це було дуже незручно, тому з розквітом колгоспу імені Леніна (голова правління Кельман Дмитро Іванович) постало і питання про будівництво нової школи. Було розроблено проектно-кошторисну документацію, до роботи залучили як державні будівельні організації, так і колгоспні  бригади, громадськість села. Педагогічний колектив та учні школи теж брали посильну участь у виконанні окремих робіт. 1 вересня 1983 року школа гостинно відкрила свої двері для лучанських дітей.

 За ці майже 30 років довкола школи виросли десятки дерев – смереки, сакури, берізки, грабки, клени, милують око квіткові клумби, кущі бузку, «золотого дощику» (форзиції), що створює особливий затишок на території навчального закладу.

 Шкільні приміщення і кабінети просторі, світлі і затишні. Спільними зусиллями педагогічного колективу, батьків і учнів створено всі умови для творчої роботи і успішного навчання.

 Початок ХХІ століття був надзвичайно важким у плані збереження колективу, шкільного майна, всього того, що було напрацьовано попередніми поколіннями вчителів і учнів. Але нам вдалося вистояти, і ми з оптимізмом дивимося вперед. Сьогоднішній педагогічний колектив Великолучківської ЗОШ І-ІІІ ступенів – це сплав молодості і досвіду, якому до снаги вирішувати найскладніші завдання по вихованню і навчанню підростаючого покоління.

 За ці роки Великолучківську школу закінчили тисячі учнів, багато з них стали відомими не лише в Україні, але й далеко за її межами, прославивши рідну школу і своє село.

 Випускники школи не забувають свою alma mater, бо добре розуміють, що саме тут вони отримали путівку у самостійне життя.